Той, хто не дякує за мале, не подякує й за велике

Рутє Трочинська, 10 років, Естонія

Мій тато – українець в повному розумінні цього слова. Мені страшенно подобається те, що мій тато українець. В мені тече його кров та завдяки йому я – українка та естонка по мамі. З дитинства він співає мені колискові та навчає іншим українським пісням. Але ми живемо за двома народними традиціями. Ми святкуємо родиною всі народні українські та естонські свята. За останні два роки до нашого дому, як і в кожній українській родині, прийшов сум. Майдан, Небесна Сотня, війна… Вперше ми дізналися про смерть, і про те, що країну треба захищати, і про те, що люди вмирають, віддаючи життя заради миру та свободи. Тато написав пісню, присвятивши її Майдану та Небесній Сотні.

Я та молодші братик і сестричка вивчаємо українську, естонську, англійську мови. Кожна мова збагачує нас, та надає можливість дізнатись більше про світ і розповісти іншим людям про себе.

Мрію та роблю так, як і мій тато, все для того, щоб Україна стала такою країною. На картині посередині я та прапор в моїй лівій руці – від серця. В правій руці волошки, символ Естонії. Соняшники – це Україна та сонце. Пташка – це вісник миру. Двома ногами я стою на мапі України та Естонії, звідки моє коріння. Хочу переказати українцям: естонці допомагають, розуміють та

Project categories: Де я – там мій прапор

Leave a reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Close
Go top